Якщо заяву на обов’язкову реєстрацію як платника ПДВ подано із запізненням: детальний аналіз наслідків

13 травня 2026

Несвоєчасне подання ПДВ-заяви — без прямого штрафу

Процедура реєстрації платників ПДВПодаток на додану вартість регулюється Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Мінфіну від 14.11.2014 № 1130. Підставою для реєстрації є подання реєстраційної заяви за формою № 1-ПДВ (додаток 1 до Положення № 1130).

Згідно з вимогами п. 183.2 ПКУ, при досягненні обсягу оподатковуваних операцій у розмірі 1 млн грн (без урахування ПДВ) суб’єкт господарювання зобов’язаний подати заяву не пізніше 10-го числа календарного місяця, наступного за місяцем, у якому такий обсяг був вперше перевищений.

Окреме правило передбачено для випадків переходу зі спрощеної системи оподаткування на загальну. Якщо під час переходу дотримується критерій обов’язкової реєстрації (обсяг операцій за останні 12 місяців перевищує 1 млн грн), заяву подається не пізніше 10-го числа першого місяця такого переходу (п. 183.4 ПКУ).

При цьому принципово важливо, що Податковий кодекс України не передбачає відповідальності саме за факт прострочення подання заяви за формою № 1-ПДВ. Зокрема, штраф, передбачений ст. 117 ПКУ за порушення порядку постановки на облік у контролюючих органах, у даному випадку не застосовується. 

Аналогічну позицію підтверджують податкові органи (див. БЗ 101.27), вказуючи, що ні за несвоєчасну подачу первинної заяви, ні за подачу додаткової заяви з позначкою «Перереєстрація» санкції не застосовуються.

Відповідальність виникає не за заяву, а за ПДВ

Відсутність штрафу за сам факт запізнення не означає відсутності наслідків. Ключова норма тут міститься в п. 183.10 ПКУ. Згідно з нею, особа, яка зобов’язана зареєструватися платником ПДВ, але не подала заяву вчасно, фактично прирівнюється до зареєстрованого платника в частині відповідальності.

Це означає два важливі наслідки:

1. така особа несе відповідальність за ненарахування та несплату ПДВ так, якби вона вже була зареєстрованим платником;
2. при цьому вона позбавляється права на податковий кредит та бюджетне відшкодування.

Особливу увагу слід приділити моменту виникнення податкових зобов’язань. Законодавець прямо встановлює, що обов’язок нараховувати та сплачувати ПДВ виникає з дня, наступного за граничною датою подання заяви за формою № 1-ПДВ. Тобто, якщо крайній термін — 10-те число, то вже з 11-го числа відповідного місяця у суб’єкта виникає обов’язок обліковувати ПДВ за операціями поставки.

Якщо останній день подання заяви припадає на вихідний або святковий день, застосовується правило перенесення, закріплене в п. 183.6 ПКУ: останнім днем вважається найближчий робочий день. Відповідно, обов’язок щодо нарахування ПДВ переноситься на наступний день після нього.

Період «без статусу», але з зобов’язаннями

Таким чином, формується специфічний період — від дня, наступного за граничною датою подання заяви, і до фактичної реєстрації платником ПДВ. У цей проміжок суб’єкт господарювання ще не має офіційного ПДВ-статусу, але вже зобов’язаний нараховувати податкові зобов’язання.

Це призводить до ситуації, коли за всіма операціями поставки, перша подія за якими відбувається в цей період, необхідно нараховувати ПДВ. При цьому відсутнє право на податковий кредит, оскільки суб’єкт не зареєстрований як платник ПДВ.

Фактично ПДВ у цей період набуває характеру податку з обороту: податок нараховується на повну суму поставки без можливості зменшення на вхідний ПДВ. Це істотно збільшує податкове навантаження.

Для наочності розглянемо типову ситуацію. Підприємство перевищило поріг 1 млн грн у лютому 2026 року, але не подало заяву до 10 березня. Реєстрація відбулася лише 10 квітня 2026 року. У період з 11 березня по 9 квітня були здійснені поставки на суму 400 000 грн. 

У такому випадку податкові зобов’язання будуть розраховані виходячи з повної суми поставки. За стандартною ставкою 20 % це складе 80 000 грн. При цьому податковий кредит за придбаннями за цей період відсутній.

Самостійне декларування — неможливе

Додаткова складність полягає в тому, що самостійно задекларувати такі податкові зобов’язання суб’єкт господарювання не може.

Це пов’язано з двома ключовими нормами ПКУ:

• по-перше, подавати декларації з ПДВ мають право лише зареєстровані платники;
• по-друге, перший звітний період з ПДВ починається з дати реєстрації платником ПДВ (п. 202.1 ПКУ).

Отже, операції, здійснені до дати реєстрації, не можуть бути включені ні до першої декларації, ні до наступних. Це означає, що у платника відсутній механізм добровільного відображення таких зобов’язань.

Донарахування та штрафи з боку податкових органів

У результаті податкові зобов’язання за «доперехідний» період будуть визначені контролюючим органом самостійно на підставі п.п. 54.3.1 ПКУ. За підсумками перевірки податківці донарахують суму ПДВ та застосують штрафні санкції.

Розмір штрафу визначається ст. 123 ПКУ. Базова ставка становить 10 % від суми донарахованого податкового зобов’язання (п. 123.1 ПКУ). Однак на практиці фіскальні органи можуть кваліфікувати порушення як умисне та застосувати підвищені ставки: 25 % (п. 123.2 ПКУ) або навіть 50 % у разі повторного порушення протягом 1095 днів (п. 123.3 ПКУ).

Важливо, що така відповідальність застосовується як у разі повної неподання заяви, так і в ситуації, коли заява була подана, але в реєстрації відмовлено через помилки в оформленні (див. БЗ 101.27).

Військове звільнення від штрафів

У період дії воєнного стану діє спеціальна норма — п.п. 69.37 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ. Згідно з нею, штрафні санкції вважаються скасованими, а пеня не нараховується, якщо платник сплатить донараховану суму податку за податковим повідомленням-рішенням протягом 30 календарних днів.

Ця позиція також підтверджена роз’ясненнями податкових органів (лист ДПСУ від 03.03.2026 № 1229/ІПК/16-31-07-01-07, БЗ 132.02). Однак важливо розуміти, що звільнення стосується саме штрафів, а не самої суми податку.

Відсутність штрафів за декларації та податкові накладні

Незважаючи на наявність податкових зобов’язань, відповідальність за неподання декларацій з ПДВ та за нереєстрацію податкових накладних за період до реєстрації не застосовується.

Це пояснюється нормами:

• п. 46.1 ПКУ, який покладає обов’язок подання декларації лише на зареєстрованих платників;
• п. 201.8 ПКУ, згідно з яким право нараховувати ПДВ та складати податкові накладні мають виключно особи, зареєстровані в порядку ст. 183 ПКУ.

Оскільки суб’єкт господарювання у розглянутий період формально не мав статусу платника ПДВ, відсутня й підстава для застосування штрафних санкцій. Цю позицію також підтверджують податкові органи (див. БЗ 101.27).

Особлива ситуація: лише пільгові операції

Окремого розгляду заслуговує ситуація, коли суб’єкт господарювання здійснює виключно операції, звільнені від ПДВ (ст. 197 ПКУ, підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ).

Незважаючи на пільговий характер операцій, такі поставки враховуються при розрахунку 1-мільйонного порогу (п. 181.1 ПКУ), що підтверджується роз’ясненнями ДСН (лист від 24.11.2025 № 6241/ІПК/99-00-21-03-02, БЗ 101.02).

Однак наслідки несвоєчасної реєстрації в цьому випадку мінімальні. Хоча п. 183.10 ПКУ формально покладає відповідальність на платника ПДВ, фактичні податкові зобов’язання дорівнюють нулю. Відповідно, відсутня база для донарахування та застосування штрафів за ст. 123 ПКУ.

Також не виникають і компенсуючих податкових зобов’язань за п.п. «б» п. 198.5 ПКУ. Це пов’язано з тим, що такі зобов’язання нараховуються лише за наявності права на податковий кредит, яке виникає виключно після реєстрації платником ПДВ. До цього моменту контрагенти не можуть реєструвати податкові накладні, а отже, і підстави для нарахування компенсаційного ПДВ відсутні.

Таким чином, при здійсненні виключно пільгових операцій фактичні негативні наслідки несвоєчасної реєстрації відсутні.

Анулювання реєстрації платника ПДВ: що слід врахувати платнику в обліку, звітності та розрахунках з бюджетом

Несвоєчасне подання заяви на обов’язкову реєстрацію як платника ПДВ саме по собі не тягне за собою штрафних санкцій, однак призводить до виникнення податкових зобов’язань без права на податковий кредит, починаючи з дня, наступного за граничною датою подання заяви.

Такі зобов’язання платник не може задекларувати самостійно, тому вони донараховуються податковими органами із застосуванням штрафів за ст. 123 ПКУ, хоча в період воєнного стану можливе звільнення від санкцій за умови своєчасної сплати.

При цьому штрафи за неподання декларації та нереєстрацію податкових накладних не застосовуються, оскільки у відповідний період суб’єкт ще не має статусу платника ПДВ.

Якщо ж діяльність обмежується виключно пільговими операціями, фактичні фінансові наслідки несвоєчасної реєстрації відсутні, незважаючи на формальне виникнення обов’язку зареєструватися.