Оперативно-господарські санкції після скасування Господарського кодексу: як «зниклий» інститут продовжує працювати через договір і норми ГКУ

18 грудня 2025

Відправна точка реформи: скасування ГКУ і зміна моделі регулювання

З 28 серпня 2025 року Господарський кодекс України (ГКУ) втратив чинність на підставі Закону № 4196-IX. Це рішення стало однією з найпомітніших реформ у сфері приватного права, тому що змінило саму «архітектуру» регулювання відносин між суб'єктами господарювання. Якщо раніше господарські договори розвивалися в змішаній моделі — з помітним впливом публічно-правових та адміністративно-господарських елементів, — то після скасування ГКУ акцент змістився на цивілістичну конструкцію: рівність сторін, свободу договору, автономію волі та мінімізацію прямого державного втручання в приватноправові відносини.

З практичної точки зору це означає, що договір стає головним «регулятором» відносин: саме він задає правила поведінки сторін, фіксує способи забезпечення зобов'язань, визначає наслідки порушень і алгоритм дій при конфлікті. Така «дерегуляція» розширює простір договірної автономії, але одночасно підвищує вимоги до якості контрактів: недомовленість або шаблонні формулювання тепер частіше обертаються ризиками.

На тлі цих змін одним з найбільш обговорюваних наслідків стало те, що разом з ГКУ зник інститут оперативно-господарських санкцій — окремий правовий механізм, який раніше прямо закріплювався в кодексі.

Що являли собою оперативно-господарські санкції до скасування ГКУ

До 2025 року оперативно-господарські санкції були оформлені як самостійний інститут у статтях 235–239 ГКУ. За змістом ГКУ це був інструмент, який доповнював традиційні способи відповідальності та захисту (такі як відшкодування збитків і штрафні санкції), але відрізнявся ключовою характеристикою: він дозволяв реагувати оперативно, часто поза судом і в односторонньому порядку.

Ідея оперативно-господарських санкцій полягала в тому, щоб надати уповноваженій стороні можливість швидко «погасити» порушення або не допустити його повторення, не розпочинаючи тривалу судову процедуру. Тобто йшлося про заходи безпосереднього впливу на порушника, що застосовуються «тут і зараз», коли договір вже порушений або його виконання очевидно відбувається неналежним чином.

Застосування таких санкцій спиралося на кілька базових передумов:

Договірне застереження. У договорі мала бути передбачена можливість застосування оперативно-господарських санкцій (або конкретних їх видів).
Односторонність. Санкції застосовувалися уповноваженою стороною без необхідності отримувати згоду контрагента.
Незалежність від вини. ГКУ допускав застосування таких заходів навіть тоді, коли вина порушника не була доведена або була спірною.
Позасудовий порядок. Реалізація відбувалася без обов'язкового попереднього претензійного кроку і без попереднього судового підтвердження.

Саме комбінація «швидко — односторонньо — поза судом — без необхідності доводити провину» робила оперативно-господарські санкції привабливим механізмом для бізнесу.

Що змінилося після скасування ГКУ: термін зник, механізми — трансформувалися

Скасування ГКУ радикально змінило юридичну рамку, але не обнуло потребу бізнесу в швидких інструментах реагування. У тексті підкреслюється важлива думка: зникнення терміна «оперативно-господарські санкції» не означає зникнення реальних «важелів» впливу. Те, що раніше об'єднувалося цим поняттям, продовжує застосовуватися:

або безпосередньо на підставі норм ГКУ, які регулюють наслідки порушення зобов'язань,
або на підставі умов договору, якщо сторони заздалегідь передбачили порядок таких дій.

Тобто відбувся зсув: раніше існував окремий «кодексний» інститут, тепер — договірні санкції та цивілістичні наслідки порушення зобов'язань.

Де тепер «живе» забезпечення виконання: глава 49 ГКУ та її роль

Після скасування ГКУ центральним законодавчо закріпленим блоком інструментів залишається інститут забезпечення виконання зобов'язань — глава 49 ГКУ. У ній передбачені класичні способи забезпечення:

неустойка,
застава,
порука,
гарантія,
завдаток,
утримання (притримання).

Їх призначення — створити майнові гарантії та стимули для належного виконання зобов'язань: стримувати порушення заздалегідь або компенсувати наслідки, якщо порушення все ж відбулося.

Є чітка межа між «старою» логікою оперативно-господарських санкцій та забезпечувальними механізмами глави 49 ГКУ:

оперативно-господарські санкції історично розумілися як позасудові заходи миттєвого впливу, що застосовуються «за фактом» порушення (наприклад, зупинення виконання, відмова від відвантаження, одностороння відмова тощо);
забезпечення виконання — це перш за все майнові гарантії, які «включаються» при неналежному виконанні і частіше передбачають можливість/необхідність судового захисту. Вони працюють як превентивний і компенсаційний механізм, а не як «миттєва реакція» в односторонньому режимі.

Чим замінена «регулятивна» функція оперативно-господарських санкцій

Роль оперативного управління ризиками порушення договору сьогодні багато в чому забезпечується загальними нормами ГКУ про наслідки порушення зобов'язань. У тексті прямо вказано, що відповідну функцію «підхопили» положення про:

розірвання договору,
призупиненні зустрічного виконання,
зміні умов зобов'язання або інших наслідках порушення.

Це дозволяє сторонам реагувати на порушення досить швидко, але вже не через окремий інститут ГКУ, а через загальний інструментарій цивільного права плюс детальні договірні формулювання.

Які санкції зі ст. 236 ГКУ мають аналоги в ГКУ, а які — ні

Стаття 236 ГКУ містила відкритий (невичерпний) перелік оперативно-господарських санкцій. Частина з них в тій чи іншій формі відповідає нормам ГКУ:

Одностороння відмова від виконання або оплати неналежного зобов'язання — співвідноситься з ч. 3 ст. 538 та ч. 2 ст. 678 ГКУ.
Відмова приймати подальше виконання або вимога повернення виконаного — можна порівняти з ч. 1 ст. 615, ч. 3 ст. 612, ч. 2 ст. 849 ГКУ.

Але є заходи, для яких прямого аналога в ГКУ немає:

встановлення додаткових гарантій (наприклад, перехід на передоплату),
відмова від подальших господарських відносин.

Саме тут проявляється «нова логіка»: такі заходи не заборонені автоматично, проте вони вимагають акуратної договірної конструкції та опори на принципи ГКУ про свободу договору, тому що «готової статті», яка б повторювала формулу ГКУ, може не бути.

Свобода договору як правова основа «нових» санкцій: статті 3, 6 і 627 ГКУ

Статті 3, 6 і 627 ГКУ забезпечують сторонам широку свободу в конструюванні умов договору. Це означає, що учасники обороту мають право закріплювати в контракті:

санкції, які раніше відносилися до оперативно-господарських за ст. 236 ГКУ,
і навіть нові моделі санкцій і процедур, якщо вони не суперечать основам цивільного законодавства.

Звідси ключовий висновок: бізнес не втратив можливість оперативно реагувати — змінилося лише те, що тепер «центр ваги» перемістився з закону в договір.

Принцип вини: головна відмінність від моделі ГКУ і те, що потрібно врахувати в договорах

Однією з найбільш чутливих змін є фактор вини. ГКУ допускав застосування оперативно-господарських санкцій незалежно від того, чи винен порушник. У цивілістичній моделі ситуація інша: за загальним правилом відповідальність настає за наявності вини.

На це прямо вказує ч. 1 ст. 614 ГКУ: особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності умислу або необережності, якщо інше не встановлено законом або договором.

Звідси практичний висновок: якщо сторонам важливо зберегти можливість застосовувати заходи без складного доведення вини, це потрібно:

прямо описати в договорі (модель відповідальності),
визначити процедуру підтвердження/спростування вини,
встановити підстави звільнення від відповідальності та форс-мажорні застереження,
прописати порядок повідомлень, терміни та юридичні наслідки ненадання відповіді/документів.

Інакше заходи, задумані як «оперативні», можуть застрягнути в суперечці про наявність/відсутність вини і перейти в судову площину.

«Відмова від майбутніх господарських відносин»: чому це була «мертва» норма і де вона реально працювала

Окремо розглядається санкція у вигляді відмови від встановлення господарських відносин у майбутньому, яка прямо передбачалася ГКУ як різновид оперативно-господарських санкцій. У цивільно-правових договорах вона часто була скоріше декларацією: по суті сторона і так вільна вирішувати, чи укладати їй договори в майбутньому, що випливає зі свободи договору (ст. 3, 6, 627 ГКУ).

Однак у сфері публічних закупівель ця санкція набула прикладного значення. Замовники включали її в проект договору і нерідко вимагали від учасника окреме підтвердження (довідку, гарантійний лист, заяву тощо) про те, що за попередніми договорами замовник не застосовував до нього таку санкцію. Відсутність документа або виявлення недостовірності могло призводити до відхилення пропозиції через невідповідність тендерної документації або надання невірної інформації.

Після скасування ГКУ нормативне підґрунтя під цією конструкцією зникло: якщо раніше замовник посилався на пряму норму господарського законодавства, то тепер, за відсутності аналога в ГКУ, обґрунтувати таку «санкцію» значно складніше. Замовники фактично втратили правову основу для застосування цього заходу, і очікується, що судова практика найближчим часом підтвердить відповідний підхід.

Підсумок: договірна автономія як основна стратегія захисту, а не «кодексна термінологія»

Фінальна теза матеріалу — інституційно нічого «не обрушилося»: зникнення оперативно-господарських санкцій лише закріпило перехід до моделі, де правовий захист будується насамперед на:

якісно прописаних договірних умовах,
коректному зв'язку договору з нормами ГКУ,
використанні свободи договору як інструменту ризик-менеджменту.

Судова практика вже фіксує зміщення акценту: договір розглядається як ключовий інструмент захисту прав та інтересів учасників обороту, а положення ст. 3, 6, 627 ГКУ — як достатня правова основа для закріплення різних договірних санкцій, включаючи ті, що раніше відносили до оперативно-господарських.

Які кроки рекомендовані бізнесу в нових умовах

У практичній частині текст пропонує «дорожню карту» дій:

Переглянути діючі договори: прибрати формулювання про «оперативно-господарські санкції» або замінити їх на «договірні санкції», щоб узгодити термінологію з чинним правом.
Детально прописати механізм застосування санкцій: умови, процедура, терміни, порядок повідомлення, наслідки ігнорування повідомлень, підстави припинення заходів.
Визначити модель вини та доказування: прямо закріпити, чи настає відповідальність за наявності вини або незалежно від неї, хто і якими документами підтверджує/спростовує обставини порушення.
Спиратися на свободу договору: законодавство не забороняє сторонам вводити договірні санкції, якщо вони не суперечать базовим принципам ГКУ.

Як правильно скласти договір публічної оферти: правова природа, структура, ризики та відмінність від договору приєднання

Скасування ГКУ не позбавило бізнес можливості оперативно реагувати на порушення — змінилася юридична конструкція таких заходів. Інститут оперативно-господарських санкцій трансформувався в систему договірних інструментів, які повинні бути грамотно «вшиті» в контракт і підкріплені нормами ГКУ.

Тепер ефективність захисту в господарських відносинах залежить насамперед не від наявності спеціального кодексного терміна, а від якості договірної архітектури: наскільки чітко сторони передбачили санкції, процедуру їх застосування, правила доказування та наслідки порушення.