Відсутній строк у договорі: коли боржник зобов’язаний виконати обов’язок

11 червня 2026 Стане у пригоді для: Підприємці

Коли сторони укладають договір, вони зазвичай погоджують предмет, ціну, права та обов’язки сторін, відповідальність і строки виконання зобов’язань. Проте на практиці доволі часто виникають ситуації, коли певний обов’язок у договорі прямо передбачений, але строк його виконання сторони не визначили взагалі або сформулювали його нечітко. Саме тоді виникає питання: коли боржник повинен виконати свій обов’язок і чи може кредитор вимагати виконання негайно?Як знімати гроші з рахунку ФОП у 2026 році

Судова практика Верховного Суду останніх років сформувала важливий підхід до застосування статті 530 Цивільного кодексу України у таких правовідносинах. Зокрема, 02 лютого 2026 року Верховний Суд у справі № 910/2424/24 детально проаналізував механізм визначення строку виконання зобов’язання, якщо сам договір такого строку не містить.

Суд звернув увагу, що відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, у межах якого одна сторона зобов’язана здійснити на користь іншої певну дію або утриматися від її вчинення, а кредитор має право вимагати належного виконання такого обов’язку. Водночас сам факт існування обов’язку ще не означає автоматичного виникнення прострочення, якщо строк виконання сторонами не встановлено.

Статті 525 та 526 ЦК України закріплюють базові принципи договірного права: зобов’язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, вимог закону, звичаїв ділового обороту та принципу добросовісності. Одностороння відмова від виконання або зміна умов зобов’язання не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Ключове значення у таких спорах має стаття 530 ЦК України. Її положення умовно поділяються на дві ситуації.

Перша ситуація — коли строк виконання прямо визначений договором. Тоді боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок саме у погоджений строк.

Друга ситуація — коли строк виконання відсутній. Саме у цьому випадку застосовується механізм пред’явлення вимоги кредитором. Закон встановлює, що якщо строк виконання не визначений, кредитор має право вимагати виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати обов’язок протягом семи днів із моменту отримання такої вимоги, якщо інше не випливає із договору або суті зобов’язання.

Верховний Суд у справі № 910/2424/24 фактично підтвердив раніше сформовану позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22. Суд зазначив, що у випадках, коли сторони погодили певний обов’язок, але не визначили строк його виконання, саме письмова вимога кредитора запускає механізм виконання такого зобов’язання.Дропшиппінг і ПДВ: як не опинитися в «групі ризику»

Інакше кажучи, до моменту пред’явлення вимоги боржник формально не вважається таким, що прострочив виконання.

Цей підхід має надзвичайно важливе практичне значення для бізнесу, оскільки без належного направлення вимоги кредитор часто не може:

• стягнути штрафні санкції;
• нарахувати пеню;
• заявити вимоги про інфляційні втрати та 3 % річних;
• довести факт прострочення;
• розірвати договір через невиконання обов’язку.

На практиці проблема невизначеного строку виникає у різних видах договорів.

Наприклад, у договорах поставки сторони можуть погодити обов’язок покупця забрати товар зі складу постачальника, але не визначити конкретний строк самовивозу. У такій ситуації постачальник не має права автоматично вважати покупця порушником. Спочатку він повинен направити письмову вимогу із пропозицією прийняти товар, після чого у покупця виникає семиденний строк для виконання обов’язку.

Подібні ситуації часто трапляються й у договорах підряду. Наприклад, сторони передбачили обов’язок замовника підписати акти виконаних робіт, але не погодили строки їх розгляду. Якщо замовник тривалий час не реагує на передані документи, підрядник має право направити вимогу про підписання актів або надання мотивованих зауважень. Саме з моменту отримання такої вимоги починається перебіг строку для належного виконання обов’язку.

У сфері оренди нерідко виникають спори щодо повернення гарантійного платежу або відшкодування вартості невід’ємних поліпшень. Якщо договір не містить конкретної дати повернення коштів, орендар змушений звертатися із письмовою вимогою до орендодавця. Без цього суд може відмовити у стягненні штрафних санкцій через відсутність підтвердженого прострочення.

Схожі проблеми виникають і в корпоративних правовідносинах. Наприклад, учасники товариства можуть погодити обов’язок одного з партнерів передати документацію, печатки чи майно підприємства після припинення повноважень директора, але не встановити строки такої передачі. У такому випадку також застосовується механізм статті 530 ЦК України.

Окрему увагу слід звернути на договори позики та поворотної фінансової допомоги. Якщо сторони не визначили строк повернення коштів, то відповідно до судової практики позикодавець має право вимагати повернення у будь-який момент. Після отримання вимоги боржник повинен повернути кошти у семиденний строк.Електронний підпис у ФОП

Водночас у практиці зустрічаються ситуації, коли сама природа зобов’язання виключає застосування семиденного строку. Наприклад, якщо виконання потребує тривалого технологічного циклу або спеціальної підготовки, суд може враховувати принцип розумності та особливості конкретного правовідношення.

Суди також звертають увагу на спосіб направлення вимоги. Кредитор повинен мати належні докази того, що боржник дійсно отримав відповідне повідомлення. Найчастіше для цього використовуються:

• рекомендовані листи з описом вкладення;
• кур’єрська доставка;
• електронний документообіг із КЕП;
• офіційне листування через електронну пошту, якщо такий спосіб комунікації передбачений договором;
• нотаріальні повідомлення.

Наявність лише внутрішнього листа без підтвердження вручення зазвичай не вважається достатнім доказом у суді.

Особливого значення це набуває у господарських спорах, де саме кредитор повинен довести момент виникнення прострочення. Якщо вимога не була направлена або відсутні докази її вручення, суд може дійти висновку, що строк виконання зобов’язання ще не настав.

Крім того, неправильне визначення моменту прострочення безпосередньо впливає на перебіг позовної давності. Адже у багатьох випадках саме дата порушення зобов’язання визначає початок обчислення строку звернення до суду.

У сучасній договірній практиці юристи дедалі частіше рекомендують максимально деталізувати строки виконання кожного обов’язку ще на етапі укладення договору. Це дозволяє уникнути спорів щодо:

• моменту виникнення прострочення;
• права на штрафні санкції;
• початку нарахування пені;
• дати виникнення права на позов;
• порядку одностороннього розірвання договору.

Якщо ж визначити конкретний строк складно, доцільно передбачати у договорі спеціальний механізм його визначення. Наприклад: «Обов’язок виконується протягом 5 робочих днів із моменту отримання письмової вимоги»;
або: «Сторона виконує обов’язок у розумний строк після отримання відповідного повідомлення».

Такі формулювання суттєво знижують ризики майбутніх спорів.

Судова практика також свідчить, що стаття 530 ЦК України активно застосовується не лише у господарських, а й у цивільних спорах між фізичними особами. Наприклад, у справах щодо повернення боргу без визначеного строку, передачі майна, виконання домовленостей про компенсацію витрат або повернення авансу.

При цьому суди дедалі частіше оцінюють поведінку сторін крізь призму принципів добросовісності, розумності та справедливості. Якщо одна зі сторін свідомо зловживає відсутністю строку у договорі та затягує виконання, це може бути враховано судом під час оцінки доказів та визначення наслідків порушення.

Важливо й те, що механізм статті 530 ЦК України фактично виконує компенсаторну функцію. Він дозволяє зберегти договірне зобов’язання навіть у випадках, коли сторони неповно врегулювали окремі умови договору. Інакше значна кількість договорів могла б визнаватися неукладеними або такими, що не підлягають виконанню через невизначеність строків.

Таким чином, сучасна практика Верховний Суд виходить із того, що відсутність у договорі строку виконання певного обов’язку не звільняє боржника від необхідності виконати зобов’язання. Однак для виникнення прострочення та можливості застосування відповідальності кредитор повинен належним чином реалізувати своє право на пред’явлення вимоги.

Отже, якщо сторони передбачили у договорі певний обов’язок, але не встановили строк його виконання, кредитор має направити боржнику вимогу про виконання. З моменту отримання такої вимоги у боржника виникає семиденний строк для належного виконання зобов’язання, якщо інше не випливає із закону, договору або суті правовідносин. Саме цей підхід сьогодні є базовим орієнтиром для судової практики у сфері договірних спорів.

Висновок

В українській договірній практиці доволі поширеними є ситуації, коли сторони погоджують певний обов’язок, однак не визначають конкретний строк його виконання. На перший погляд така прогалина може здаватися несуттєвою, проте саме вона часто стає причиною серйозних спорів між контрагентами. Адже без чітко встановленого строку виникають питання: коли боржник повинен виконати свій обов’язок, з якого моменту настає прострочення та коли кредитор отримує право вимагати застосування відповідальності.

Особливої актуальності це питання набуває у господарських відносинах під час виконання договорів поставки, підряду, оренди, позики, надання послуг та корпоративних домовленостей. Судова практика останніх років демонструє, що відсутність строку у договорі не означає відсутності самого зобов’язання. Водночас для правильного захисту своїх прав сторонам необхідно враховувати механізм, передбачений статтею 530 Цивільного кодексу України.

Черговим підтвердженням цього підходу стала постанова Верховний Суд від 02 лютого 2026 року у справі № 910/2424/24, у якій суд детально роз’яснив, як саме визначається момент виконання зобов’язання, якщо сторони не погодили строк його виконання у договорі. Саме про практичне застосування цієї норми, типові помилки сторін та актуальні правові позиції судів і йтиметься далі.