Верховний Суд: платники єдиного податку без ПДВ не повинні сплачувати «імпортний» ПДВ при отриманні послуг від нерезидентів

06 листопада 2025

Фактичні обставини справи

Позивачем у цій резонансній справі виступило товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ), яке застосовує спрощену систему оподаткування — група 3, ставка 5 %, тобто без реєстрації платником ПДВПодаток на додану вартість .

У 2020–2021 роках підприємство орендувало майно та обладнання у іноземного контрагента. При цьому договір укладався не безпосередньо, а через постійне представництво нерезидента в Україні, яке також не було зареєстровано платником ПДВ.

За результатами виїзної перевірки ГУ ДПС встановило, що послуги, отримані від нерезидента, підлягають оподаткуванню ПДВ на території України, і нарахувало підприємству суму податку, штраф 25 % та додаткові санкції за неподання спеціального розрахунку. На підставі акта перевірки податківці винесли два податкові повідомлення-рішення (ППР).

Компанія не погодилася з цими висновками і почала оскарження. Спочатку — в адміністративному порядку, направивши скарги до обласного управління та до ДПС України. Відповідь була стандартною: у задоволенні скарги відмовлено, нарахування визнано правомірними. Після цього підприємство звернулося до адміністративного суду.

Аргументи позивача

ТОВ наполягало: висновки перевірки суперечать ПКУ, оскільки платник єдиного податку за ставкою 5 % взагалі не належить до кола осіб, зобов'язаних нараховувати та сплачувати ПДВ.

Зокрема, у п. 180.2 ПКУ дійсно зазначено, що якщо нерезидент (або його постійне представництво) не зареєстрований платником ПДВ, то одержувач послуг зобов'язаний нарахувати і сплатити ПДВ. Однак ця норма діє тільки в межах розділу V ПКУ («Податок на додану вартість») і застосовується до суб'єктів, які визнаються «особами» для цілей цього розділу.

А перелік таких «осіб» чітко визначений у пп. 14.1.139 ПКУ, де вказані, наприклад, юридичні особи та ФОП, зареєстровані як платники ПДВ, але не згадані суб'єкти на спрощеній системі, які працюють за ставкою, що не передбачає сплату ПДВ.

Отже, позивач зробив логічний висновок:

ТОВ, що перебуває на ЄПЄдиний податок за ставкою 5 %, не є особою в розумінні розділу V ПКУ, а отже, не підпадає під обов'язок нараховувати «імпортний» ПДВ і подавати розрахунок за п. 208.4 ПКУ.

Позиція податкового органу

ГУ ДПС наполягало, що незалежно від режиму оподаткування, обов'язок нарахувати і сплатити ПДВ лежить на будь-якому одержувачі послуг від нерезидента. На підтвердження цього відомство посилалося на пп. 208.1, 208.4 і 180.2 ПКУ.

Фіскали підкреслили, що навіть якщо одержувач не зареєстрований платником ПДВ, він зобов'язаний подати спеціальний розрахунок податкових зобов'язань за формою, затвердженою наказом Мінфіну від 28.01.2016 р. № 21 (у редакції від 23.02.2017 р. № 276). При цьому декларацію з ПДВ такий суб'єкт не подає, а розрахунок — так. На думку ДПС, цей обов'язок є універсальним і не залежить від того, чи застосовує особа загальну або спрощену систему.

Розгляд справи судами

Перша та апеляційна інстанції
Суди перших двох інстанцій повністю підтримали податківців. Вони вказали, що незалежно від статусу платника податку, одержувач послуг нерезидента повинен виконувати вимоги розділу V ПКУ та сплачувати ПДВ, якщо місце постачання послуг знаходиться в Україні.

Касація та позиція Верховного Суду

Компанія подала касаційну скаргу, і саме у Верховному Суді ситуація кардинально змінилася.

ВС застосував буквальний підхід до тлумачення норм ПКУ і дійшов висновку, що ключовим питанням є не сам факт отримання послуг від нерезидента, а наявність у одержувача статусу особи, на яку поширюються правила розділу V ПКУ.

Суд ретельно проаналізував норми пп. 208.1–208.5 та п. 180.2 ПКУ (у редакції, що діяла у 2020–2021 роках) і визнав:

• дійсно, при постачанні послуг нерезидентом з місцем постачання в Україні одержувач зобов'язаний нарахувати ПДВ за основною ставкою;
• проте відповідальність покладається тільки на тих суб'єктів, які є «особами» для цілей розділу V.

А оскільки юридична особа на єдиному податку за ставкою 5 % не входить до цього переліку, то положення розділу V до неї не застосовуються.

Таким чином, ТОВ не було зобов'язаною особою для цілей нарахування «імпортного» ПДВ.

Аргументація Верховного Суду

Суд послався на п. 291.2 та пп. 3 п. 297.1 ПКУ, згідно з якими спрощена система оподаткування замінює сплату низки податків, включаючи ПДВ. Виняток зроблено тільки для платників ЄПЄдиний податок за ставкою 3 % та для суб'єктів 4-ї групи.

Отже, законодавець прямо визначив випадки, коли платники єдиного податку сплачують ПДВ. Отримання послуг від нерезидентів з місцем постачання на території України в цих винятках не згадано.

З цього ВС зробив принциповий висновок:

Платник єдиного податку групи 3 за ставкою 5 % не підпадає під дію п. 208.2 ПКУ, а отже, не має обов'язків з нарахування, сплати та декларування ПДВ при отриманні послуг від нерезидента.

Крім того, якщо відсутній об'єкт оподаткування та обов'язок по сплаті, то відсутня і необхідність подавати спеціальний розрахунок до ДПС.

Суд вказав, що нижчі суди фактично обмежилися переказом аргументів податкових органів і не дали належної оцінки доводам позивача в контексті аналізу матеріального права.

Підсумком стало скасування рішень попередніх інстанцій і визнання протиправними ППР, винесених ДПС.

Практичне значення та наслідки

1. Актуальність висновків ВС
Хоча Верховний Суд у постанові зазначав, що розглядає ситуацію з урахуванням законодавства, яке діяло під час спірних правовідносин, редакція підкреслює: з того часу норми ПКУ по суті не змінилися. Це означає, що висновок суду є актуальним і для сьогоднішніх операцій.

Навіть у період дії режиму спецПДВ у 2022 році, коли платники спецПДВ тимчасово звільнялися від сплати ПДВ, концепція не зазнала змін.

Іншими словами, прецедент ВС застосовується до будь-яких операцій з отримання послуг від нерезидентів, що здійснюються платниками єдиного податку, які не є платниками ПДВ, і сьогодні.

2. Поширення на ФОП-єдиноналожників
Логіка суду застосовується не тільки до юросіб, але і до ФОП на єдиному податку. Норми розділів V і XIV ПКУ поширюються на них однаково, отже, аналогічний висновок діє і для підприємців всіх груп ЄП, якщо вони не зареєстровані платниками ПДВ.

3. Юридичний аналіз колізії
З юридичної точки зору Верховний Суд зіткнувся з колізією між спеціальними ПДВ-нормами розділу V та особливими правилами спрощеної системи (глава 1 розділу XIV).

Традиційно суди виходили з пріоритету ПДВ-норм, вважаючи їх більш спеціальними. ВС же обрав протилежний шлях — буквальне тлумачення і пріоритет положень спрощеної системи.

Такий підхід, безумовно, ліберальний, але спірний. При буквальному прочитанні розділу V дійсно виникає парадокс: об'єкт оподаткування є (послуги, місце поставки — Україна), а особи, відповідальної за сплату, немає.

Проте суд віддав перевагу формально-граматичному аналізу і став на бік платника податків, вказавши, що за відсутності прямої норми про обов'язок єдиноподатника сплачувати ПДВ такий обов'язок не може бути нав'язаний через розширювальне тлумачення.

4. Значення для практики
Для «сміливих» платників ЄП ця постанова відкриває можливість відстоювати аналогічну позицію в спорах з ДПС. Однак застосування її на практиці пов'язане з ризиком: податкові органи поки не змінили свою методологію і продовжують нараховувати ПДВ при перевірках.

Найбезпечніше перед відмовою від сплати «імпортного» ПДВ запросити індивідуальну податкову консультацію (ІПК), пославшись на цю постанову і виклавши аргументи Верховного Суду.

Якщо відповідь ДПС виявиться негативною, її можна оскаржити в суді, використовуючи зазначену постанову як прецедент.

До того ж постанова ВС від 23.07.2025 р. вже включена до Огляду судової практики Касаційного адміністративного суду (КАС ВС) за липень 2025 р., розділ I, пункт 1.4, опублікованого 1 вересня 2025 р. Це означає, що суди нижчої інстанції повинні враховувати даний правовий підхід при розгляді аналогічних справ.

Підсумковий висновок

Рішення Верховного Суду у справі № 520/32392/24 стало важливим прецедентом, здатним вплинути на податкову практику.

Суть позиції ВС можна виразити так:

Якщо юридична особа або ФОП застосовує спрощену систему (ЄП група 3, ставка 5 %) і не зареєстрована платником ПДВ, то при отриманні послуг від нерезидента, який не є платником ПДВ, обов'язки з нарахування, сплати та декларування ПДВ у нього не виникає.

Ця логіка ґрунтується на буквальному тлумаченні ПКУ, зокрема на нормах пп. 14.1.139, 180.2, 208.1–208.4, 291.2 та 297.1. Верховний Суд фактично визнав, що законодавець навмисно виключив єдиноподатників з кола осіб, відповідальних за «імпортний» ПДВ, і будь-які інші трактування були б довільним розширенням закону.

Повторна реєстрація ФОП: особливості оподаткування

Висновок редакції

Дане рішення ВС без перебільшення можна назвати революційним. Воно руйнує багаторічний підхід податківців, які прирівнюють всіх одержувачів послуг від нерезидентів до платників ПДВ.

Проте юристам і бухгалтерам слід пам'ятати: судовий прецедент не скасовує фіскальної практики. Поки ДПС офіційно не скоригує свої методичні роз'яснення, застосування цього рішення на практиці залишається ризикованим.

Проте воно створює потужну правову основу для захисту в суді і дає єдиноподатківцям аргумент, що ПКУ не передбачає для них обов'язку сплачувати ПДВ при імпорті послуг.

Таким чином, Верховний Суд підтвердив:

• платник ЄП без реєстрації платником ПДВ не є «особою» для цілей розділу V ПКУ;
• на нього не поширюються положення про нарахування та сплату ПДВ при отриманні послуг від нерезидента;
• відсутність об'єкта оподаткування звільняє і від обов'язку подавати звітність;
• податкові повідомлення, засновані тільки на фіскальних роз'ясненнях, є неправомірними.

Рішення демонструє зрушення судової практики в бік пріоритету буквального тлумачення закону і захисту прав платників податків.