Договірна робота як фундамент правової стабільності бізнесу

13 травня 2025

Укладання договорів — це не просто формальність, а стратегічний інструмент управління ризиками, що забезпечує захищеність сторін у випадку виникнення спірних ситуацій.

Проте, незважаючи на наявність законодавчих норм, які регулюють договірні відносини, та чітко визначені процедури укладення й виконання договорів, підприємства часто зіштовхуються з низкою ризиків. Ці ризики можуть мати як фінансові, так і репутаційні наслідки, що, у свою чергу, негативно впливають на загальний стан бізнесу.

Саме тому розуміння потенційних загроз у сфері договірних правовідносин, а також своєчасне виявлення та запобігання таким ризикам є невід’ємною частиною ефективного управління будь-якою господарською діяльністю.

Невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань як один із головних ризиків

Одним із найсерйозніших і, на жаль, досить поширених ризиків у договірній сфері є повне або часткове невиконання контрагентом своїх зобов’язань, порушення строків, а також неналежне виконання умов договору. Це може проявлятися у затримках постачання товарів, наданні неякісних послуг, невиплаті коштів, відмові від виконання робіт тощо.

Такі ситуації часто стають підставою для судового розгляду, в результаті чого одна зі сторін несе значні фінансові втрати, пов’язані з виплатою штрафних санкцій, пені, а також необхідністю компенсувати завдані збитки. Крім того, участь у судовому процесі потребує витрат часу, коштів та людських ресурсів.

Для ілюстрації можна звернутися до практики Верховного Суду. Так, у постанові Касаційного господарського суду від 24 вересня 2024 року у справі № 910/1184/23 було підтверджено правомірність рішень судів попередніх інстанцій, якими було задоволено вимоги щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій із субпідрядника за неналежне виконання зобов’язань за договором субпідряду. 

Це рішення демонструє важливість дотримання умов договору та можливі наслідки для сторін, які їх порушують.

Важливість попередньої перевірки контрагента

Щоб мінімізувати ризики, пов’язані з порушенням договірних зобов’язань, підприємству доцільно ретельно підходити до процесу вибору партнера. Перед підписанням договору варто переконатися, що майбутній контрагент є фінансово стабільним, має належну ділову репутацію та не перебуває в стані банкрутства або у числі боржників.

Перевірка надійності партнера є важливою запобіжною мірою, яку можна здійснити як власними силами, так і шляхом залучення фахових юристів чи компаній, що спеціалізуються на комплексному аналізі контрагентів.

Здійснити таку перевірку можна за допомогою відкритих державних реєстрів та інформаційних систем, серед яких:

• Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (ЄДР) — дозволяє перевірити фактичне існування підприємства, його керівний склад, види діяльності, статус (діючий чи припинений);
• Єдиний державний реєстр судових рішень — містить інформацію про участь контрагента в судових справах, що може свідчити про його ненадійність або постійні спори з партнерами;
• Автоматизована система виконавчого провадження — показує наявність відкритих виконавчих проваджень, що є свідченням незадоволених фінансових зобов’язань;
• Єдиний реєстр боржників — дає змогу дізнатися, чи є потенційний партнер боржником за рішенням суду.

Додатково можна перевірити компанію через системи фінансової звітності, податкові дані (у межах публічної інформації), ЗМІ та комерційні аналітичні ресурси.

Таким чином, ефективне управління договірною роботою полягає не лише у правильному складанні юридичних текстів договорів, а й у комплексному підході до співпраці з контрагентами. 

Запобігти небажаним наслідкам, таким як фінансові втрати чи судові спори, можливо завдяки системному підходу до оцінки ризиків та завчасному збору інформації. Підприємець, який діє обачно, захищає не лише себе, а й стабільність та репутацію свого бізнесу в довгостроковій перспективі.

Усні домовленості поза межами письмового договору: прихована загроза

У процесі взаємодії між бізнес-партнерами договірні відносини нерідко виходять за межі лише письмового оформлення договору. На практиці доволі часто сторони домовляються про співпрацю усно — як до підписання офіційної угоди, так і паралельно з її виконанням. 

Наприклад, це можуть бути домовленості про відстрочення оплати, додаткові обсяги робіт або зміни до строків виконання зобов’язань.

Такі незафіксовані в письмовому вигляді домовленості несуть у собі істотні правові ризики. У випадку виникнення спору, коли одна зі сторін звертається до суду з вимогою, наприклад, про стягнення інфляційних витрат або 3% річних за користування чужими коштами, довести наявність домовленості без письмового підтвердження може бути надзвичайно складно. 

Ще гірший варіант — коли зобов’язання фактично виконано, але замовник відмовляється його оплачувати, посилаючись на відсутність письмового договору.

Судова практика неодноразово підтверджувала, що відсутність письмової форми договору стає ключовою підставою для відмови в задоволенні позову.

Так, Господарський суд м. Києва у рішенні від 06.12.2021 у справі № 910/10357/21 відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, оскільки будівельні роботи були виконані на підставі усної домовленості, без належного письмового договору.

Подібну правову позицію підтримав і Північно-західний апеляційний господарський суд, залишивши без змін рішення Господарського суду Вінницької області від 1 грудня 2022 року у справі № 903/464/22. У цьому випадку позивачу також відмовили у стягненні заборгованості за усною угодою про проведення експертного дослідження через відсутність письмової форми правочину.

Висновок очевидний: щоб уникнути непередбачених фінансових ризиків, усі домовленості між сторонами — навіть ті, що здаються незначними — обов’язково повинні бути закріплені в письмовій формі. Лише так можливо забезпечити правову визначеність і захистити свої інтереси у випадку спору.

Ігнорування положень про відповідальність: пастка довіри

Ще одним критичним прорахунком у договірній роботі є відсутність у договорі чітко прописаних механізмів відповідальності за порушення його умов. Досить часто сторони свідомо не включають положення про штрафи, пеню чи інші санкції, сподіваючись на взаємну повагу, попередній позитивний досвід співпраці чи усталені довірчі стосунки.

Проте така стратегія може зіграти злий жарт. Якщо контрагент порушує умови договору — наприклад, не виконує свої зобов’язання або затримує поставку товару — інша сторона може понести значні збитки. У свою чергу, ці втрати можуть ускладнити виконання зобов’язань перед третіми особами, зокрема замовниками чи клієнтами.

Щоб компенсувати збитки, постраждала сторона звертається до суду. Однак судовий процес з відшкодування шкоди — це складна процедура, яка вимагає надання беззаперечних доказів причинно-наслідкового зв’язку між порушенням договору та понесеними втратами, а також точного обґрунтування їх розміру.

Показовим є приклад зі справи № 904/3737/18:
Центральний апеляційний господарський суд 29 червня 2021 року залишив без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020, яким було відмовлено у задоволенні позову про відшкодування матеріальних збитків. Суд дійшов висновку, що подані позивачем докази не є належними для підтвердження розміру збитків, а також відсутні підстави для цивільно-правової відповідальності за умовами укладеного договору.

Цей кейс ще раз доводить: без чітко встановленої в договорі відповідальності сторона ризикує залишитися без компенсації навіть у разі порушення її прав.

Щоб запобігти подібним ситуаціям, необхідно:

• Обов’язково прописувати в договорі види відповідальності сторін за порушення умов угоди;
• Встановлювати механізми застосування санкцій (штрафів, пені, компенсаційних виплат);
• Визначати порядок фіксації та підтвердження факту порушення та розміру шкоди;
• Уточнювати строки, у які має бути здійснене відшкодування.

Наявність таких положень у договорі не лише зміцнює вашу правову позицію в разі спору, а й дисциплінує контрагента, мотивуючи його добросовісно виконувати зобов’язання вчасно та в повному обсязі.

Відсутність належного контролю за виконанням договору: недооцінений ризик

Одним із частих, але недооцінених джерел ризику в договірній роботі є слабкий або несистемний моніторинг за тим, як саме виконується договір після його підписання. 

Ігнорування процесу контролю може спричинити ситуацію, коли порушення умов договору виявляються надто пізно — на етапі, коли вже неможливо оперативно реагувати або усунути проблему без значних втрат.

Таке нехтування може призвести до фінансових витрат, недоотриманого прибутку, виникнення суперечок з контрагентами, а також ускладнити можливість перегляду умов договору при зміні ринкових чи внутрішніх обставин.

Показовою в цьому контексті є судова справа № 914/2855/24, розглянута Господарським судом Львівської області 10 лютого 2025 року. У ній було відмовлено у стягненні оплати за електроенергію, яка постачалася понад погоджені обсяги. Суд наголосив, що саме на позивача покладався обов’язок здійснювати контроль за фактичними обсягами споживання електричної енергії, а не на постачальника.

Цей приклад яскраво демонструє: відсутність ефективного моніторингу за дотриманням договірних умов може прямо вплинути на фінансовий результат компанії та ускладнити реалізацію її прав у судовому порядку.

Щоб уникнути подібного розвитку подій, необхідно ще на етапі організації договірної роботи призначати відповідального працівника або групу працівників, які будуть слідкувати за ходом виконання договору. 

У разі потреби можна залучати зовнішніх або штатних юристів, які вчасно виявлятимуть потенційні порушення й ініціюватимуть відповідні дії — від направлення претензій до внесення змін у договір.

Концентрація договірної роботи в одних руках: організаційний ризик

У багатьох компаніях спостерігається практика, коли вся договірна діяльність — укладання, супровід, облік, комунікація з контрагентами — покладається на одну конкретну особу. Це може здаватися зручним і ефективним рішенням на перший погляд, однак така централізація створює суттєві ризики.

По-перше, при значному обсязі роботи зростає ймовірність механічних або змістовних помилок: неправильне зазначення дати, кількості товару, строків виконання, тощо. 

По-друге, у випадку, коли один працівник відповідає за договірну роботу одразу декількох компаній, що входять до однієї групи, це може призвести до підписання договорів або інших документів неуповноваженими особами. У результаті — юридична недійсність документів і неможливість відстояти інтереси компанії в судовому порядку.

Подібна ситуація стала предметом розгляду в справі № 910/15910/24, у якій Господарський суд міста Києва 3 березня 2025 року відмовив у задоволенні позову про стягнення передплати, інфляційних втрат і 3% річних. Суд зазначив, що позивач не зміг довести факт належного направлення претензії № 95 від 13.09.2024, а також виявилося, що супровідні документи — вихідний лист № 1 від 18.09.2024 і гарантійний лист № 1 від 25.09.2024 — були підписані особою, яка не мала відповідних повноважень.

Вказаний випадок чітко демонструє: відсутність належної внутрішньої організації процесів може звести нанівець зусилля з юридичного захисту інтересів компанії.

Для запобігання таким ризикам доцільно:

• Розподіляти обов’язки між кількома працівниками, залученими до договірної діяльності;
• Створювати внутрішню систему подвійного контролю — щоб важливі дії проходили перевірку кількома особами;
• Чітко визначати та документувати коло повноважень кожного працівника, який має право підпису;
• Використовувати електронні системи обліку договорів і делегування задач для мінімізації ризику людського чинника.

ЗАГАЛЬНА РЕКОМЕНДАЦІЯ

Договірна робота — це не лише юридична формальність, а інструмент управління ризиками та гарантія безпеки бізнесу. Кожен договір — це потенційний інструмент як для захисту, так і для втрат, якщо до нього підійти легковажно.

Для надійного управління договірними відносинами рекомендується:

• здійснювати перевірку контрагентів;
• всі домовленості фіксувати письмово;
• чітко прописувати відповідальність сторін;
• контролювати процес виконання договорів;
• делегувати договірну роботу кільком відповідальним особам.

Електронна трудова книжка: нові вимоги для роботодавців і права працівників