Відсутність діяльності та подання декларації: чи є зобов'язання?

28 травня 2025

Що говорить ПКУ?

Ключова норма міститься в п. 49.2 ПКУ. Згідно з нею, платник податків зобов'язаний подавати декларації за кожен звітний період тільки в разі появи об'єктів оподаткування або показників, які підлягають декларуванню. З цього випливає висновок: якщо у звітному періоді таких об'єктів або показників немає - декларацію можна не подавати. Ця норма охоплює всіх платників податків, включаючи єдиноподатників.

Винятки із загального правила

Проте п. 49.21 ПКУ встановлює винятки. Наприклад, якщо особа реалізує пальне або етиловий спирт (за п.п. 212.1.15 ПКУ) або є платником акцизного податку, який має ліцензію на діяльність із підакцизною продукцією, - вона зобов'язана подавати декларацію за кожен період, незалежно від факту ведення діяльності.

Спеціальні норми в умовах війни

Крім того, існують норми, що діють у період воєнного стану:

1. п. 11 підрозд. 8 розд. XX ПКУ дозволяє ФОП 1-й пол. XX ПКУ дозволяє ФОП 1-ї та 2-ї групи, які перебувають у районах бойових дій або на тимчасово окупованих територіях, не сплачувати єдиний податок і не подавати декларацію;
2. п. 69.1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ звільняє від податкових зобов'язань. ХХ ПКУ звільняє від податкових зобов'язань усіх платників, які не мають можливості їх виконувати через війну. Відновлення звітності в цьому випадку відбувається:

• протягом 6 місяців після закінчення воєнного стану
• протягом 60 днів з місяця, що настає за місяцем відновлення можливості виконувати зобов'язання.

Але важливо розуміти, що ці положення працюють незалежно від наявності або відсутності фактичної діяльності платника податків.

Що вважати «показниками, що підлягають декларуванню»?

Формулювання «показники, що підлягають декларуванню» в п. 49.2 ПКУ не до кінця однозначне. При цьому обов'язкові реквізити декларації (перелічені в п. 48.3 і 48.4 ПКУ) до них не належать. Ці реквізити - технічні дані, без яких документ просто не буде визнаний декларацією (найменування, код, адреса, КВЕД та інше).

Під «показниками для декларування», найімовірніше, слід розуміти цифрові дані, що впливають на формування об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань. За їх відсутності декларацію подавати не потрібно.

Приклад із ФОП на загальній системі

Якщо фізособа-підприємець на загальній системі не провадила діяльність і не отримувала доходів - як від бізнесу, так і від цивільно-правових угод, - податкова дозволяє не подавати декларацію про майновий стан і доходи (БЗ 104.09). Незважаючи на те, що в розділ VIII цієї форми можна вписати майно, податківці вважають, що за відсутності діяльності такі відомості не мають значення, а отже - декларацію можна не подавати.

Специфіка окремих податків

Обов'язок подавати декларацію може залежати від виду податку та особливостей його розрахунку. Приклад - податок на прибуток. Навіть якщо підприємство не провадило діяльність, у декларації з прибутку необхідно вказувати дані про фінансову звітність, що додається. Така звітність - невід'ємний додаток до декларації, тому податківці вимагають її подання незалежно від наявності операцій.

Ба більше, податківці вважають, що нульові показники - це теж показники, і тому вимагають подавати декларації навіть за їх наявності. Про це йдеться, наприклад, у:

• листі ДПСУ від 30.09.2021 № 3653/ІПК/99-00-18-04-02-06;
• листі від 01.06.2021 № 2185/ІПК/99-00-21-02-02-06;
• а також у разі звітування неприбуткових організацій - листи від 22.05.2024 № 2854/ІПК/99-00-21-02-02 і від 23.12.2022 № 2363/ІПК/99-00-21-02-02-06.

ФОП-спрощенці та подання декларації

Для ФОП на єдиному податку 1-ї та 2-ї групи діє особливе правило: декларацію подають завжди, навіть якщо у звітному періоді не було ні доходів, ні діяльності (БЗ 107.01.07). Причина в тому, що такі підприємці сплачують єдиний податок незалежно від результату діяльності. А авансові платежі, які вони здійснюють щомісяця, мають бути відображені у звітності.

Де криється ризик?

З першого погляду правило про право не подавати декларацію за відсутності діяльності виглядає вельми зручним. Немає операцій - отже, немає не тільки податкових зобов'язань, а й обов'язку подавати звітність. І, відповідно, можна не переживати ні за строки, ні за можливі штрафи за несвоєчасне подання.

Однак при глибшому розгляді стає зрозуміло, що тут є свої підводні камені та потенційні проблеми, про які варто знати.

Можливість помилки: реальної чи формальної

Одним із головних ризиків є помилкова оцінка ситуації самим платником податків. Він може бути впевнений, що за звітний період не провадив діяльність і в нього відсутні показники для декларування. Однак на практиці може виявитися, що він усе ж таки мав відзвітувати, оскільки не врахував якогось нюансу. Особливо це актуально в умовах невизначеності самого поняття «відсутність показників, що підлягають декларуванню».

Як уже зазначалося, не завжди зрозуміло, які дані податкова вважає суттєвими. Плюс до цього слід враховувати фіскальні підходи податківців, наприклад, трактування нульових значень як повноцінних показників, що потребують подання звіту.

Винятки для акцизних платників

Особливо важливо пам'ятати про винятки, встановлені для платників акцизного податку. Йдеться про тих, хто здійснює реалізацію пального або етанолу, а також інших суб'єктів, які мають чинні ліцензії на операції з підакцизною продукцією, що підлягають ліцензуванню. Відповідно до п. 49.21 ПКУ, такі платники податків зобов'язані подавати декларації в будь-якому разі, незалежно від факту ведення діяльності.

Причому, як уточнюється в Законі № 3813-IX від 18.06.2024 (про податкове адміністрування в умовах воєнного стану), вимога стосується саме платників акцизу, а не всіх, хто просто має ліцензію на підакцизну продукцію (наприклад, на зберігання власного палива).

Неясність кола обов'язкових декларацій

Проблема також полягає в тому, що з тексту п. 49.21 ПКУ не випливає, які саме декларації обов'язково мають подавати акцизні платники. Немає розуміння, чи йдеться про всі податкові декларації такого суб'єкта, чи лише про звітність з акцизного податку.

Лише роз'яснення контролюючих органів прояснюють, що йдеться саме про декларацію з акцизного податку, яку потрібно подавати навіть за нульових показників. Решту ж декларацій (за іншими податками) подають тільки в разі наявності даних, що потребують відображення. Це підтверджують, зокрема:

• лист ДПСУ від 31.12.2024 № 6014/ІПК/99-00-21-03-03;
• категорія 114.07 БЗ, яка діяла до 01.08.2024.

Проте незрозумілість у ПКУ може послужити приводом для спорів між платником і податковими органами.

Що може статися, якщо не подати декларацію неправомірно?

Якщо платник податків помилково вирішив не подавати декларацію, вважаючи, що в нього не було даних для відображення, це може призвести до низки несприятливих наслідків. І один із найбільш значущих ризиків - втрата права на захист часом.

Увага до строків давності

Ключова загроза - це особливості застосування строків давності, визначених у ст. 102 ПКУ. Зазвичай контролюючий орган може визначити податкове зобов'язання протягом 1095 днів, що відлічуються з:

• дня, що настає за останнім днем строку подання декларації, якщо її було подано вчасно;
• або з дня, що настає за фактичною датою подання, якщо її було подано із запізненням.

Але якщо декларація не подавалася взагалі, строк давності не починає спливати. Це означає, що податковий орган у будь-який час може донарахувати зобов'язання з відповідного податку, незалежно від того, скільки часу минуло. Така ситуація описана в п.п. 102.2.1 ПКУ.

Рекомендація: краще подати «нулівку», ніж ризикувати

Якщо ви сумніваєтесь у тому, чи дійсно у вас не було показників для відображення, то доцільно подати нульову декларацію. Це дасть упевненість у тому, що після 1095 днів податківці не зможуть перерахувати зобов'язання за цей період.

Облік заморозки строку

Також слід пам'ятати, що у зв'язку з пандемією та війною строк давності в певний період не застосовувався. Зокрема, з 18.03.2020 по 31.07.2023 перебіг цього строку було зупинено (див. категорія 129.02 БЗ).

Особливості застосування правила неподання декларації для платників ПДВ

Однією з найбільш ризикованих категорій платників податків, яким слід бути особливо обережними з нормою п. 49.2 ПКУ, є платники ПДВПодаток на додану вартість . Спроба не подавати декларації за відсутності операцій може призвести до серйозних негативних наслідків.

Ризики бути визнаним «ризиковим» платником

Згідно з п. 6 Критеріїв ризиковості платника ПДВ (див. додаток 1 до Порядку № 1165, затвердженого постановою КМУ від 11.12.2019 № 1165), до категорії ризикових автоматично потрапляють ті платники податку, які не подають декларацій з ПДВ за два останні звітні періоди всупереч положенням п. 49.2 ПКУ. 

Потрапляння до списку ризикових загрожує тим, що більшість податкових накладних (ПН) і розрахунків коригування (РК) блокуватимуть під час спроби їх реєстрації в ЄРПН. Врятувати може хіба що дія виключних підстав для безумовної реєстрації, але це дуже обмежений перелік ситуацій.

Фактично, відсутність своєчасно поданих декларацій може повністю паралізувати роботу компанії. Додатково погіршує ситуацію те, що контрагенти також можуть відмовитися від співпраці: якщо вони працюють із ризиковим платником, то самі ризикують потрапити до відповідної категорії - на підставі п. 8 Критеріїв ризиковості, що передбачений Довідником кодів податкової інформації, затвердженим наказом ДПСУ від 11.01.2023 № 17.

Важливо зазначити: у п. 6 Критеріїв ідеться саме про неправомірне застосування п. 49.2 ПКУ. Але, як показують приклади, помилково не подати декларацію може і сумлінний платник, помилково вважаючи, що в нього немає даних для декларування. Це підвищує ризик потрапити під автоматичну класифікацію як ризиковий суб'єкт.

Ризик анулювання реєстрації платника ПДВ

Ще один значущий момент - можливість втрати реєстрації як платника ПДВ. Згідно з пп. «г» п. 184.1 ПКУ, підставою для анулювання реєстрації є відсутність поданих декларацій із ПДВ упродовж 12 послідовних місяців або подання декларацій, у яких немає операцій з постачання/придбання, спрямованих на формування податкових зобов'язань або податкового кредиту.

Таким чином, якщо платник ПДВ справді не веде діяльності, але при цьому хоче зберегти ПДВ-статус, доцільно подавати звітність, навіть якщо вона буде з нульовими показниками. Часто платники податків у таких випадках формують податковий кредит, наприклад, з купівлі канцтоварів чи аналогічного господарського дріб'язку, щоб уникнути формальної підстави для анулювання ПДВ-реєстрації.

Що буде, якщо податкова виявить порушення?

Якщо в результаті перевірки податківці встановлять, що платник усе ж таки мав об'єкт оподаткування, зобов'язаний був подати декларацію, але цього не зробив, наслідки будуть такими:

Штраф за неподання або несвоєчасне подання декларації, згідно з п. 120.1 ПКУ:

• 340 грн за кожну неподану декларацію;
• 1020 грн - при повторному аналогічному порушенні протягом одного року.

Контролюючий орган може самостійно визначити суму податкового зобов'язання на підставі пп. 54.3.1 ПКУ. Якщо буде виявлено, що оподатковувані операції були, то:

• нараховують суму податку;
• додатково застосовують штраф у розмірі 10% від визначеного зобов'язання (п. 123.1 ПКУ);
• якщо податківці вважатимуть дії платника навмисними, - штраф зросте до 25% від суми зобов'язання (п. 123.2 ПКУ).

Важливий військовий виняток: норма 69.37

Із серпня 2023 року діє п. 69.37 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ, який надає тимчасове військове зобов'язання. ХХ ПКУ, який надає тимчасове пом'якшення санкцій. Якщо платник податків сплатить донараховане податкове зобов'язання протягом 30 календарних днів після отримання податкового повідомлення-рішення (ППР) і не буде його оскаржувати, то:

• нараховані штрафні санкції анулюються;
• пеня не нараховується.

Як діяти, якщо не подано декларацію, а обов'язок все-таки був?

Іноді платник податків, скориставшись нормою п. 49.2 ПКУ і вирішивши не подавати декларацію за певний період, пізніше виявляє, що в тому періоді все-таки були операції, які вимагали відображення у звітності та сплати податку. Що робити в такому разі, і як можна мінімізувати наслідки?

Чому не можна просто «виправитися»?

У звичному розумінні помилки в декларації виправляються в порядку, передбаченому п. 50.1 ПКУ. Однак якщо декларацію не подавали зовсім, то традиційний механізм уточнення незастосовний. Щоб «увійти в правове поле», спочатку потрібно здати декларацію з фактичними податковими зобов'язаннями (нехай і з простроченням), а потім сплатити податок.

Це означає, що уникнути штрафу за несвоєчасне подання декларації неможливо - він буде нарахований за п. 120.1 ПКУ:

• 340 грн - за перше неподання або прострочення;
• 1020 грн - при повторному порушенні протягом року.

Особливість узгодження зобов'язання

Якщо декларацію подають із затримкою і в ній зазначають суми податку, то після подання таке зобов'язання вважається узгодженим. Отже, якщо податок сплачується вже після подання, це може спричинити ще й штраф за прострочення сплати, передбачений п. 124.1 ПКУ:

• 5% від сплаченої суми - у разі затримки до 30 календарних днів;
• 10% - якщо прострочення перевищує 30 днів;
• 25% - якщо буде доведено умисний характер порушення.

Як можна уникнути штрафу за прострочення сплати?

Існують два практичні варіанти, як мінімізувати фінансові втрати:

Варіант 1. Спочатку сплата - потім декларація

Якщо спочатку сплатити податок, а потім здати декларацію, то на момент сплати податкове зобов'язання формально ще не буде узгодженим, і тому санкції за прострочення сплати не застосовуються. Такий підхід підтверджується роз'ясненням із БЗ 129.04. Головне - дотримуватися саме такої послідовності: спочатку платіж, потім звітність.

Варіант 2. Двоетапне подання декларацій

Складніший, але також допустимий шлях - двокрокове виправлення ситуації:

• Подати декларацію з нульовими показниками, тобто без зазначення об'єкта оподаткування;
• Потім уточнити цю декларацію через УР (уточнюючий розрахунок) або УД (уточнюючу декларацію), задекларувавши реальні податкові зобов'язання за той самий період.

Чому це працює? У першому кроці - поданні нульової декларації - не виникає зобов'язання сплачувати податок. У результаті штраф можливий тільки за саме прострочення подання декларації (за п. 120.1 ПКУ), але не за несплату податку.

Далі, за допомогою УР/УД можна відкоригувати дані та відобразити пропущені зобов'язання, застосовуючи механізм самовиправлення, передбачений п. 50.1 ПКУ.

Особливості самовиправлення

Якщо платник податків виправляє помилку добровільно, до початку перевірки, то у звичайний час йому потрібно буде додатково сплатити:

3% самоштрафу - від суми донарахованого податку за УР/УД.

Але в умовах воєнного стану діє пом'якшувальна норма:

Згідно з п. 69.1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ, якщо помилка стосується ХХ ПКУ, якщо помилка стосується періодів, що припадають на час дії ВП, і вона виправлена через УР або УД, то самоштраф не стягується.

Як ФОП-єдиннику декларувати цивільні доходи

1. Немає показників - можна не подавати декларацію, але це ризиковано при помилці.
2. Акцизні платники і ФОП-спрощенці повинні звітувати завжди.
3. Неподання - немає строку давності, податок можуть донарахувати в будь-який момент.
4. Платник ПДВ без декларацій - ризиковий, з блокуванням ПН і ризиком втрати статусу.
5. Краще подати нульову декларацію, ніж не подати взагалі.
6. Щоб знизити штрафи - спочатку заплатіть податок, потім подавайте звіт.
7. Під час ВП можна виправитися без самоштрафу.